Історії Чернівців: сурмач за спадком, викладацтво Франка і легендарні бутерброди

А давайте заїдемо в Чернівці! Швиденько не вийде, бо там є що подивитись. Ось пару цікавинок для розігріву ваших мандрівних планів.

Заїжджати в місто з боку Хмельниччини ви будете перетинаючи річку Прут таким собі місцевим аналогом Голден Гейт: так само старим, червоним і символічним. Далі вуличками до центру. Краще їхати вулицею Руською, а не Головною, бо Головна (мені так здалося) — зовсім не головна. Як на мене — головна й найбільш приваблива вулиця міста — Кобилянської. Тут і в навколишніх провулках можна відшукати справжню атмосферу Чернівців. Якщо вам пощастить, як і нам, то ви зачепитесь за ну дуже гарну вишиванку в салоні на Кохановського, а там і сумочку, і платтячко треба взяти. І все, вже ніхто нікуди не поспішає.

Вийшли з Кохановського — і відразу стоп. Ось воно — кафе «Мальва», де можна скуштувати відомі чернівецькі гарячі бутерброди. Це як київська перепічка, перший народний простий і смачнючий фаст фуд. Вам запропонують не лише сам бутер (який, до речі, розміром із iPad буде), а й салатницю томатного соусу, щоби щедро приправити цю основну страву.

Як і скрізь, гуляючи містом, треба дивитись навкруги, але найголовніше — дивитись під ноги. Такого різноманіття люків я ніде не бачив! Румунські, австрійські, радянські, українські. Деякі люки просто пусті, без написів, як, наприклад, на алеї зірок перед Чернівецьким обласним академічним музично-драматичним театром, там, де була зірка артистки, відомої під сценічним ім’ям Ані Лорак.

Поруч із театром — цікава споруда, Єврейський дім, фасад якого прикрашають незвичні, робітничо-селянського вигляду атланти, які не тримають будинок на своїх плечах, а наче вклоняються відвідувачам. Власне, справжній єврейський дім, синагога, розташовувалась у будівлі, де зараз кінопалац «Чернівці». Оригінальне культове призначення будинку легко впізнати навіть не знавцю.

У центральній частині міста домінують два головних архітектурних стилі: такий із викрутасами, з ліпниною, башнями і стрімкими дахами — то з часів Австро-Угорщини. А прямі лінії, масивні балкони із залізними перилами, такий собі чернівецький конструктивізм — то від румунів. Є в Чернівцях і своя Сорбона — архітектурне «фу», де намішані шалені кошти, чудернацькі стилі й несмак.

В університеті був (50 грн із людини), у церкву університетську заходив, запис у книзі відвідувачів (витвір мистецтва!) залишив. Зачекінився, одним словом. Але вразив мене інший корпус, математики й інформаційно-комунікаційних технологій, навпроти юридичного. Там, виявляється, викладав Франко, той, що Каменяр, а не той, що батько Пласту. Ось таке відкриття.

А ви знали, що в міста є власний сурмач? А ви знали, що позиція сурмача в Чернівцях — спадкова? І теперішній сурмач передасть її своєму нащадку. І що мелодію, яку він виконує, щодня опівдні, піднімаючись по 103 сходинкам на вежу міської ратуші — знаменита пісня «А на тому боці, там живе Марічка»? І я знаю, до чийого серця намагався прокласти кладку автор твору Дмитро Гнатюк. Знаю від її правнучки, також Марічки :)

Я впевнений, Чернівці і вам розкажуть свої цікаві історії. Не менш захоплюючі історії зберігає і Дністровське Пониззя, де місце до душі знайде кожен мандрівник.

Автор: Олексій Сивак