Як зробити із хутора відомий туристичний об’єкт не лише в Україні, а й поза її межами? Про це може багато розповісти власник «Соколиного хутора», один із фундаторів розвитку сільського зеленого туризму на Чернігівщині Микола Череп.
Разом з родиною вони вже 20 років приймають гостей, які приїздять у Петрушівку поринути у часи козаччини. Були тут туристи не лише з Європи, а й з Австралії та Індії. Багато з них вперше познайомилися з українськими традиціями саме тут, де можна пожити в 175-літній садибі та власноруч викарбувати монету-оберіг. А все починалося з однієї родинної хати, що стоїть на колишніх землях гетьмана Івана Мазепи.
Але в першу чергу, щоб досягти успіху, потрібно бути патріотом, — переконаний Микола Череп.
Вже більше 20 років. Почали ми наприкінці 1998 року, а перші туристи приїхали у 2000-му.
Спершу ми з дружиною довго думали, аналізували те, що хутір розташований біля таких історичних об’єктів як Національний історико-культурний заповідник «Качанівка» та Тростянецький дендропарк — маєток Івана Скоропадського. Отже, добре вписується у цей туристичний маршрут. Зрозуміли, що тут є перспектива, бо хутір — це ще й землі, що належали Генеральній канцелярії гетьмана Івана Мазепи. Так виникла ідея розпочати з будинку, що історично належав ще моїм прапрадідам, які працювали в Качанівці. До речі, один із них зображений на картині Рєпіна «Козаки пишуть листа турецькому султанові».
Отже, почали з власного родинного будинку. У селі когось забирали діти до міста, хтось помирав, то ми купували порожні хати. І так через 12 років постав справжній хутір на околиці села в мальовничій місцевості, яку можна розділити на два рівні. Перший – це гостьові оселі, що виходять прямо на річку Смош. Другий – господарські будівлі, музеї, Художня картинна галерея імені Тараса Шевченка, майдан, де приймаємо гостей і проходить кінно-лучне шоу.
Зараз здається шість садиб. Щодо зручностей в них, то тут теж умовно ділимо на дві категорії: хати «комфортнішого» рівня і звичайні оселі.
Є будинки віком 175 років з виходом до водойми, там є туалет, душ, гаряча вода, а біля них — мангал та альтанка.
Є простіші садиби. Проте для них окремо облаштовані кімнати, де можна прийняти гарячий душ. В цьому ми перейняли європейський досвід, де бази навіть високого рівня не мають «зручностей» в номерах, вони розташовані поряд на території.
Якби він окупився, я б вже закінчив все задумане за проєктом розвитку, який ми розробили на початках. До речі, його макет зараз знаходиться на хуторі в нашому історико-етнографічному музеї. Поки нам вдалося за десять років реалізувати 40% від задуманого, решту 60% ще не відтворили.
Перші 5-8 років було дуже складно через те, що у нас не було великих капіталовкладень, тому все було за принципом «заробили – реставруємо».
Туристична галузь — це підтримка та політика держави в першу чергу. Потім – твоя любов до цієї справи, твої можливості та бажання удосконалюватися. Поки держава не буде розвивати конкретно цей напрямок – нічого не буде. Ти можеш лише платити податки, утримувати родину і виживати.
До 5 000 туристів за сезон. На ці цифри ми вийшли через 10 років роботи. У нас працює родина з п’яти людей, ми нікого не наймаємо, інколи запрошуємо людей у суботу та неділю допомогти по господарству та прибрати територію. Це при тому, що у державному заповіднику в Тростянці працює 45 осіб, а вони приймають 6 000 туристів на рік.
У нас туристичний сезон поділяється на зимовий та літній. Зимовий ми не розвиваємо, тому він працює на 30%, а влітку – на 80%.
Дружина та невістка, вони ведуть цей напрямок. Прабабуся дружини була куховаркою у князів в Качанівці, тож, певно це спадкове. До речі, із унікальних страв у нас це козацька картопля — запікається на грубі до золотавої скоринки, подається з часниковою поливкою.
Ми прийняли туристів із 35 країн світу. В основному це Німеччина, Польща, Білорусь, Австралія, Америка, Канада та Індія.
Ми працюємо з багатьма туристичними агентствами. Наприклад, з 2012 по 2014 рік склалося хороше співробітництво з європейською компанією. Вона знайшла нас завдяки керівництву департаменту Чернігівської ОДА у 2011 році. Спершу ми прийняли представника із Швейцарії, який мав українське коріння, а далі поїхали туристичні групи по 85 людей. Для них була дуже цікава програма перебування з чотириденним проживанням. Ми їх самі зустрічали у Борисполі, привозили прямо із аеропорту. Більшість із них нічого не знали про Україну і відкривали її для себе саме у нас.
Дуже сподобалось те, що ми приймаємо гостей повністю у козацьких строях, з хлібом-сіллю, з гарматами, як це було 300 років тому. Кінне шоу, майстер-класи, холодна зброя і музеї. Звісно, дуже сподобалися наші страви. Я особисто проводжу майстер-клас з варіння кулішу.
Ми пропонуємо і дітям, і дорослим майстер-класи із верхової їзди, стрільби із лука, карбування грошей. Наш монетний двір дуже цікавий виставкою монет з часів Римської імперії і до сьогодення. Є гроші Литовського, Польського, Чернігівського князівств, Золотої орди. Людина знайомиться з історією виникнення грошей і може власноруч відкарбувати собі будь-яку монету із 65 запропонованих видів. До всіх додаються сертифікати, які людина забирає на пам'ять.
В першу чергу, треба знати історичну цінність місцевості. Добре мати сприятливе географічне положення та мальовничу природу. Тут підійде будь-яка історія, головне, щоб вона була. Наприклад, біля нас недалеко у селі Власівка народився герой визвольних змагань отаман Ангел, у Качанівці - Микола Мезенців – учасник Першого зимового походу Чорних запорожців. Із Власівки родом герої-льотчики, чотири брати Гарами, інформація про яких є у Британській енциклопедії.
Треба розуміти, який туристичний продукт ти пропонуєш, щоб потім під нього формувати розваги.
Щодо стартового капіталу – все залежить від можливостей. Можна за невеликі власні кошти відреставрувати будинок і вже приймати гостей. Якщо є став чи річка – потрібні човни, байдарки. Важливо також, приватизована земля чи ні. Нам були потрібні коні, ми чи не найбільше вклали саме в стайню. Коні — дуже дороге задоволення. Люди собак не хочуть тримати, а ми тримали 10 коней, зараз скоротили до чотирьох для виступів кінного театру.
Питання, займаєшся ти особистим господарством чи залучаєш інших. Краще робити традиційний кластер, який дасть можливість розвивати цей напрямок гуртом. Наприклад, щоб брали участь п’ять-десять господарів, які будуть зацікавлені один в одному. Хтось буде моркву вирощувати, хтось - картоплю, хтось - мед, хтось робити сири, а хтось утримуватиме музеї. У нас так не склалося, бо 90% жителів села - люди похилого віку. Молоді майже немає, тут розраховувати на таких господарів не доводиться, тому дуже великий пласт ведемо родиною.
Ми маємо свою досить серйозну історію, красиву природу, водночас потрібні ще гостинність, любов, культура, побут і все те, що може йти з тобою поряд по життю та відповідати твоїм цінностям.
Матеріал підготовлено Державним агентством розвитку туризму України
За підтримки
Проект реалізовано у співпраці з Google в рамках кампанії «Цифрове перетворення України»
Використання матеріалів сайту і копіювання інформації без письмового дозволу заборонено.©2017—2021 Мандруй Україною. Всі права захищені. Зроблено в студії Jam Digital